Основні принципи наголошування

1. Основні принципи наголошування

1. Іменники.

  • Віддієслівні іменники середнього роду на -ання, у яких більше двох складів, мають наголос, як правило, на суфіксінавчання, завдання, запитання, читання, визнання, видання, пізнання, послання (АЛЕ: нехтування віднехтуватибігання від бігати (тут по-іншому не скажеш).
  • У багатьох іменниках жіночого роду із суфіксом -к(а) у множині наголос переходить на закінчення — вказівка — вказівкиучителька — учительки  (АЛЕ: родичка —родичкисусідка — сусідки (тут по-іншому не скажеш);
  • Більшість іменників у множині має наголос на закінченні: листкисторінки тощо.
  • На останній склад наголошуємо такі слова на позначення мір довжинміліметр,сантиметркілометр (АЛЕ: барометр, термометр (по-іншому – ніяк).
  • У більшості двоскладових прикметників наголос падає на закінчення: гіркий,  тонкий,  новий, тісний, вузький тощо (так само котрий);
  • Завжди наголошеним є пестливий суфік –еньк-добренький, тоненький, легенький тощо.
  • Дієслово бутибути, будемо, але у минулому часі: була, було, були;
  • Наголос на останньому складі мають дієслова вести, нести і под.;
  • У дієслівних закінченнях-емо, -имо, -ете, -ите наголошуємо останній склад:несемо, несете (а не несемонесете), ідемо, ідете (а не ідемо, ідете), підемо, підете тощо (АЛЕ: будемо, гуркочемо, залишите).

2. Прикметники.

3. Дієслова.

 4. Числівники

            наголос на –адцять: одинадцятьчотирнадцять;

наголос на -десят: сімдесятвісімдесят

 

Зміст