Глосарій (тлумачний словник)


Огляд глосарія за абеткою

Спеціальні | А | Б | В | Г | Ґ | Д | Е | Є | Ж | З | И | І | Ї | Й | К | Л | М | Н | О | П | Р | С | Т | У | Ф | Х | Ц | Ч | Ш | Щ | Ь | Ю | Я | Все

Сторінка:  1  2  (Далі)
  Все

Б

Безособові речення

У цих реченнях повідомлення зосереджується навколо дії чи стану, які здійснюються незалежно від діяча або взагалі не мають виконавця чи носія. Така дія зазвичай пов’язується зі станом природи, фізичним чи психічним станом людини, наявністю чи відсутністю певних явищ у довкіллі чи житті людини; діями невизначених сил чи обставин; із узагальненим результатом певних процесів. Тому в цих реченнях дійова особа граматично не виражається (Пахло чебрецем, свіжою травою (М. Шиян)).

 

В

Вокативними

називають речення, яке складається тільки з одного звертання і яке, називаючи тільки одного адресата мови, передає почуття: докір, радість, незадоволення, обурення, заборону і под.

Вставленими

називаються такі сполуки слів, які містять у собі додаткові повідомлення, побіжні зауваження до основної думки. На відміну від вставних компонентів, вставлені сполуки не можуть бути кваліфіковані за якимись загальними ознаками, оскільки виникають незаплановано, у процесі мовлення.

У ролі  компонентів цих сполук виступають переважно реченняА так взгалі жилося й працювалося Іванові Івановичу, ще раз кажемо, непогано (Остап Вишня).

Вставними

називаються слова або сполучення слів, що виражають ставлення мовця до висловлюваного ним повідомлення і не виступають членами речення.

З

Звертання

це слово чи словосполучення, що називає особу чи предмет до якого звертається мовець. На письмі виділяються розділовими знаками.

І

Інфінітив

ця форма дієслова В індоєвропейських мовах ця форма дієслова являє форму віддієслівного імені, яке перейшло у дієслівну парадигму. Історично, ця форма дієслова називала дію як таку. Він може мати вид (взути — взувати), стан (бити — битися), відносний час (лат. laudare «хвалити (зараз)», laudavisse «хвалити (у минулому)», laudaturum esse «хвалити (у майбутному)» та, зрідка, особу та число (португал. falar «говорити», 1-а особа однини, falar-es «говорити», 2-а особа однини). Ця форма дієслова бере участь в утворенні особових аналітичних форм (буду читати, фр. je vais lire).

У реченні ця форма дієслова здебільшого відіграє роль предиката: хлопець буде гратися. Іноді він використовується на позначення підмета та присудка (курити — шкодити здоров’ю), частини присудка (його мрія — поїхати до Африки), обставини мети (пішов прогулятися), означення (я розповів про своє бажання відвідати місто).

Н

Називне (номінативне) речення

це речення, головний член якого виражений іменником у формі називного відмінка: Шляхи і степ, вітри і вітряки…
Ці речення повідомляють про те, що якесь явище або предмет існує в цей час, наприклад: ТеміньЛуг. Чорна вода. І сумний крик.
З частками ось, он, от (осьде, онде, отде) ці речення набувають вказівного значення: Ось і землянка.
Ці речення здебільшого використовуються в художніх і публіцистичних творах. Їм властива стислість передачі думки: СнігМороз. Висипали вечірні зорі. Від інших типів односкладних речень вони відрізняються тим, що в них немає і не може бути дієслова.

За значенням ці речення бувають:

буттєві (описові), за допомогою яких стверджується на­явність якихось предметів, явищ, змальовується обстанов­ка, картини природи тощо: Хата Стехи. Стіл, покритий старенькою скатертиною, дві лави, піл, скриня і деяке збіжжя (М. Кропивницький

вказівні, за допомогою яких виділяються певні предмети явища; вони починаються вказівними частками ось, он онде, ото: Ось місяць, зорі, солові (П. Тичина). / ось, на­решті, вершина (О. Гончар);

оцінні, які поєднують у собі ствердження наявності пред­мета з його емоційною оцінкою, чому слугують зокрема й частки: Ох, яка ж краса! Сад увесь убрався в іній (П. Тичина). — О, який мак! — покрикнула Галя. — Що ж за пишнії маки! Я собі насію такого! (Марко Вовчок).

Ці речення в тексті, як правило, виступають само­стійно. Але можуть як предикативні частини входити й до складу складних речень: Ставок, гребелька, і вітряк з-за гаю крилами махає (Т. Шевченко). Рух і рух, наближається місто (О. Гончар). Ото ж тая дівчинонька, що сонна блудила: отаку-то їй причину ворожка зробила!(І. Шевченко).

Неозначено-особові речення

У цих реченнях дійова особа мислиться неозначено, а вся увага зосереджується на самій дії, її результаті та наслідках (Мене везуть у царство трав, річок і таємничих озер (О. Довженко)). Однак, хоча виконавець дії і не називається, мовна традиція передбачає, що це тільки людина. А причини того, що діяч не називається, можуть бути різні: 1) виконавець дії, носій ознаки чи стану лишається невідомим мовцеві та адресатові на момент мовлення; 2) виконавця свідомо не називають із певних причин; 3) у називанні виконавця немає потреби; 4) неозначено-особові речення виступають як назви газетних, журнальних рубрик («Нам пишуть», «Нас запитують» тощо).

Присудок у цих реченнях виражається дієсловом у 3-й особі множини теперішнього, минулого і майбутнього часу (Наш виступ покажуть по телевізору). У це речення не можна ввести підмет, бо тоді воно втрачає своє узагальнююче значення.

О

Обставина

другорядний член речення, який пояснює слово зі значенням дії або ознаки, виражає якісно-означальну характеристику дії, стану чи позначає, за яких обставин відбувається дія, вказує на спосіб, міру або ступінь вияву дії або ознаки. Типовим, морфологізованим, вираженням обставини є прислівник як? де? звідки? наскільки? якою мірою?. Ця частина речення може виражатися відмінковими формами іменника з прийменниками або без них, дієприслівником, інфінітивом і фразеологічними зворотами прислівникового значення. Підкреслюється штрихпунктиром (―∙―∙―∙―).

На противагу додатку й означенню цю частину речення виділяють, передусім, за значеннєвими показниками. До специфічних формальних ознак  належать формально-синтаксична автономність її у структурі простого ре­чення і тісно пов'язана з нею граматична спрямова­ність обставинних компонентів до синтаксичної та морфологічної адвербіалізації.

Односкладними означено-особовими

називаються такі речення, у яких головний член вказує на те, що дія виконується або виконуватиметься певним предметом, особою чи особами (З нудного себе знову вислизаю, як равлик із палаючої хати (І. Малкович)).


Сторінка:  1  2  (Далі)
  Все