УТВЕРДЖЕННЯ ТОТАЛІТАРНОГО РЕЖИМУ В 1929-1939 рр.

РАДЯНСЬКА МОДЕРНІЗАЦІЯ В УКРАЇНІ

Наприкінці 1920-х рр. керівництво ВКП(б) відмовилося від непу й розпочало докорінний переустрій держави, який отримав назву «радянська модернізація». Складовими радянської модернізації України були індустріалізація, колективізація й «культурна революція», які супроводжувалися масовими репресіями проти «ворогів народу».

У 1925 р. на ХІV з’їзді ВКП(б) було проголошено курс на індустріалізацію, який передбачав ство-рення великого машинного виробництва в усіх галузях народного господарства, насамперед у промисловості, з метою ліквідації техніко-економічної відсталості та зміцнення обороноздатності СРСР. У 1929 р. на листопадовому пленумі ЦК ВКП(б) було прийнято рішення «будь-якою ціною» приско-рити розвиток важкої промисловості (форсована індустріалізація).

Індустріалізація була основним завданням перших п’ятирічних планів. Головна увага приділялася розвитку вугільної, металургійної, машинобудівної, хімічної промисловості, електроенергетики. У роки першої п’ятирічки (1928—1932 рр.) в Україні будувалося 460 промислових підприємств із 1500, що споруджувалися в СРСР, у другій п’ятирічці (1933—1937 рр.) — 1000 промислових підприємств із 4500, у третій п’ятирічці (1938—1942 рр.) — 600 промислових підприємств із 3000.

Для виконання п’ятирічних планів радянське керівництво застосовувало методи позаекономічного примусу (використання примусової праці в’язнів концтаборів, прирівнювання дисциплінарних порушень до кримінального злочину) та ідеологічного ошукування трудящих (соціалістичне змагання, рухи ударників, новаторів, багатоверстатників).

Поширився стахановський рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників, пов’язаний з іменем вибійника шахти «Центральна-Ірміне» в Кадіївці О. Стаханова, який застосував новий прогресивний метод видобутку вугілля. Передовиками-новаторами стали М. Ізотов (вугільна промисловість), П. Кривоніс (залізничий транспорт), М. Демченко, П. Ангеліна (сільське господарство) та ін.

Плани приросту промислової продукції неодноразово корегувалися в бік збільшення («штурмів-щина»), але не забезпечувалися відповідними капіталовкладеннями, устаткуванням і кваліфікованими кадрами, тому темпи розвитку промисловості відставали від запланованих. Плани першої і другої п’ятирічок не були виконані в повному обсязі, але радянське керівництво оголосило їх «виконаними достроково» за 4 роки і 3 місяці. Третю п’ятирічку в 1941 р. перервала війна.

Позитивними наслідками індустріалізації стало перетворення України на індустріально-аграрну країну, яка досягла рівня економічно розвинених країн, посівши перше місце в Європі й друге місце світі за обсягами виробництва у важкій промисловості. Україна стала основною металургійною, вугільною й машинобудівною базою СРСР, частка якої становила 50,5% у видобутку вугілля, 67,6% видобутку залізної руди, 49,7% у виплавці чавуну, 48,9% у виробництві сталі. Кількість підприємств важкої промисловості зросла майже в 11 разів, у тому числі було побудовано промислові гіганти «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод (1931 р.), Дніпровська ГЕС (1932 р.).

Негативними наслідками індустріалізації були формування адміністративно-командної економіки, уповільнення розвитку легкої, харчової промисловості та сільського господарства, зниження життєвого рівня населення (запровадження продовольчих карток, дефіцит товарів і послуг, ускладнення житлової проблеми внаслідок урбанізації).

Розгортання форсованої індустріалізації прискорило зростання економічного потенціалу України, але супроводжувалося екстенсивним шляхом господарювання та адміністративно-командними мето - дами управління.

ГОЛОДОМОР 1932—1933 РР. В УКРАЇНІ

 Цілеспрямована політика сталінського керівництва на завершення суцільної колективізації призвела до Голодомору 1932—1933 рр., головними причинами якого стали непомірні для селян хлібозаготівлі, конфіскація владою запасів продовольства, відсутність допомоги голодуючим із боку держави.

 7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову про охорону соціалістичної власності (закон «про п’ять колосків»), яка «за розкрадання колгоспного майна» передбачала розстріл або позбав-лення волі терміном не менше 10 років із конфіскацією майна. Для вилучення хліба в Україну прибула хлібозаготівельна комісія на чолі з головою Раднаркому СРСР В. Молотовим.

 У районах, занесених на «чорну дошку», вилучалися продовольчі й посівні фонди, припинялося постачання товарів, проводилися репресії проти місцевих керівників. Другим секретарем ЦК КП(б)У і секретарем Харківського (столичного) обкому партії став посланець Й. Сталіна П. Постишев. Україна залишилася без хліба, але виконати план хлібозаготівлі у 1932 р. не вдалося. Унаслідок Голодомору в Україні померло від 3 до 10 млн чоловік.

 Насильницька колективізація в роки першої та другої п’ятирічок і Голодомор 1932—1933 рр. при-звели до ліквідації індивідуальних селянських господарств, завершення одержавлення економіки, хронічного відставання сільського господарства від промисловості. Колгоспний лад, заснований на примусовій праці селян, жорсткій трудовій дисципліні, натуральній оплаті праці, став однією з основ адміністративно-командної економіки.

СУСПІЛЬНО-ПОЛІТИЧНЕ, СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНЕ, КУЛЬТУРНЕ ТА РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ

 Економічні перетворення, що відбулися в 1920—1930-х рр., спричинили зміни в соціальній струк-турі суспільства. Внаслідок заборони приватної власності та приватного підприємництва зникли такі соціальні верстви, як підприємці, селяни-власники, ремісники-кустарі, особи вільних професій (адвокати, лікарі та ін.).

За Конституцією СРСР 1936 р. і Конституцією УРСР 1937 р. соціальна структура суспільства складалася з робітничого класу, колгоспного селянства та інтелігенції. Селяни-власники, які складали переважну більшість населення до колективізації, перетворилися на колгоспне селянство.

Зросла в 2,5 раза кількість робітничого класу, найбільшу частку якого складали робітники машино-будівної, вугільної та металургійної галузей промисловості. Збільшилася кількість жінок-робітників, які складали 30% загальної кількості робітничого класу. Робітничий клас залишався багатонаціональним, більше половини робітників становили українці, водночас зросла чисельність росіян, білорусів, татар та представників інших національностей.

 Збільшилися в 3,6 разу кількість службовців, до яких відносилися номенклатура (партійні керів-ники, державні службовці, працівники ОДПУ—НКВД, директори підприємств, колгоспів і радгоспів) і робітничо-селянська інтелігенція (інженери, лікарі, учителі та ін.) (в 14 разів). Однак кваліфікаційно-професійний рівень працівників розумової праці знизився: вищу освіту мали 13% спеціалістів, а середню спеціальну — 18%.

 Політика «культурної революції» передбачала ліквідацію неписемності, розвиток освіти, літератури й мистецтва, які повинні були перетворится на інструмент ідеологічного впливу держави на суспільство.

РЕЛІГІЙНА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ

Політика правлячого режиму була спрямована на обмеження впливу релігії та церкви на життя радянського суспільства й формування атеїстичного світогляду. У 1929 р. органи ОДПУ звинуватили в антирадянській діяльності Українську автокефальну православну церкву, яка була змушена у 1930 р . заявити про саморозпуск. Під арешт підпали митрополити УАПЦ В. Липківський, М. Борецький і близько 2 тис. священиків, більшість із них була розстріляна.

 Партійне керівництво проголосило другу п’ятирічку (1933—1937 рр.) «п’ятирічкою знищення ре-лігії». Розпочалося масове закриття і нищення церков (Михайлівський Золотоверхий собор у Києві, Свято-Миколаївський собор у Харкові), нищення й вивезення за кордон ікон та інших культурних цінностей. У середині 1930-х рр. в Україні залишилося лише 9% діючих церков.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ. ІДЕОЛОГІЗАЦІЯ СУСПІЛЬНОГО ЖИТТЯ, КУЛЬТ ОСОБИ. ЗГОРТАННЯ УКРАЇНІЗАЦІЇ

Ідеологізація суспільного життя, культ особи

 1929 р. — рік «великого перелому» — став роком остаточної перемоги Й. Сталіна в боротьбі за владу й початку утвердження сталінського тоталітарного режиму в СРСР. З політичної арени були усунуті соратники В. Леніна Л. Троцький, Г. Зинов’єв, Л. Каменєв, М. Бухарін, А. Риков, М. Томський.

Головним змістом громадсько-політичного життя в УСРР у 1930-ті рр. стало утвердження тоталітарного режиму, ознаками якого були культ особи Сталіна, панування однопартійної системи (ВКП(б) — КП(б)У), зрощування партійного й державного апарату, повний контроль держави над суспільним життям, створення розгалуженого репресивного апарату, здійснення масових репресій проти населення.

 Реорганізація репресивних органів передбачала створення Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС), організацію концтаборів на чолі з Головним управлінням таборів (ГУЛАГ), створення Особливої наради для спрощення судочинства при покаранні «ворогів народу », застосування фізичних методів тиску до арештованих, застосування найвищої міри покарання одразу після оголошення вироку.

Наступним кроком на шляху до утвердження тоталітарного режиму стало прийняття «сталінської» Конституції СРСР (1936 р.) і Конституції Української РСР (1937 р.), які мали закріпити «перемогу соціалізму». Переважна більшість положень нової Конституції формально мала демократичний характер: рівноправність усіх радянських республік СРСР, право виходу республік зі складу СРСР, формування органів державної влади шляхом виборів, проголошення прав і свобод громадян. Вищими органами державної влади проголошувалися Верховна Рада УРСР (орган законодавчої влади) і Рада народних комісарів УРСР (орган виконавчої влади), місцевими органами влади Ради депутатів трудящих.

 Але реальне життя перекреслювало демократичні положення Конституції. Насправді СРСР залишався надцентралізованою унітарною державою, у якій союзні республіки, у тому числі Україна, не мали самостійності. Центральне місце в політичній системі посідала Комуністична партія, від імені якої здійснювалося керівництво економічним, політичним і духовним життям радянського суспіль - ства. Провідниками політики сталінізму в Україні стали перші секретарі ЦК КП(б)У Л. Каганович (1925—1928 рр.), С. Косіор (1928—1938 рр.), М. Хрущов (1938—1947 рр.), другий секретар ЦК КП(б)У і секретар Харківського обкому партії П. Постишев.

МАСОВІ РЕПРЕСІЇ В УКРАЇНІ НАПРИКІНЦІ 1920-Х — У 1930-ТІ РР.

Важливим елементом утвердження сталінізму стали сфабриковані органами ОДПУ— НКВС показові політичні процеси над «ворогами народу». Протягом 1930—1941 рр . в Україні було «викрито» й засуджено понад 100 «контрреволюційних» організацій. Обвинувачених засудили до розстрілу або до різних строків позбавлення волі.

Репресії, які пояснювалися загостренням класової боротьби в період будівництва соціалізму, не припинялися до смерті Й. Сталіна (1953 р.). Жертвами терору стали представники всіх верств населення: партійні й державні діячи (перші секретари ЦК КП(б)У Е. Квірінг, С. Косіор, члени Раднаркому УСРР Х. Раковський, В. Затонський, В. Чубар), військові (командуючий Київським військовим округом Й. Якір, командуючий Харківським військовим округом І. Дубовий), інтелігенція (академіки ВУАН історик С. Єфремов, генетик І. Агол, історик М. Яворський, письменники М. Яловий, Г. Косинка, О. Вишня, театральний режисер Л. Курбас).

 Трагічний період піднесення української культури у 1930-ті рр., пов’язаний з установленням тотального контролю більшовицького режиму над культурою й фізичним знищенням кращих представників української літератури й мистецтва, отримав назву «розстріляне відродження».

Корине відео (перейдить за посиланням)  

Трмінологічний словник:

Форсована індустріалізація

комплекс заходів сталінського керівництва щодо прискореного розвитку промисловості з метою ліквідації техніко-економічної відсталості та зміцнення обороноздатності СРСР.

Стахановський рух

масовий робітничий рух за підвищення продуктивності праці, досягнення високих виробничих показників за рахунок поліпшення її організації, започаткований вибійником шахти О. Стахановим.

Колективізація

перетворення індивідуальних селянських господарств на колективні господарства (колгоспи, радгоспи).

Розкуркулення

примусове позбавлення селян-куркулів власності під гаслом «ліквідації куркульства як класу» з метою зламати опір колективізації з боку заможних селян.

Закон «про п’ять колосків»

постанова ВЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 р. про охорону соціалістичної власності, яка передбачала суворі покарання «за розкрадання колгоспного майна».

Голодомор

цілеспрямована політика сталінського керівництва в 1932—1933 рр. На створення штучного голоду шляхом реквізиції у селян продовольства з метою завершення суцільної колективізації.

«Розстріляне відродження»

трагічний період піднесення української культури у 1930-ті рр., пов’язаний з установленням тотального контролю більшовицького режиму над культурою й фізичним знищенням кращих представників української літератури й мистецтва.

Остання зміна: Wednesday 27 September 2017 11:12 PM